ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ
Індивідуальна податкова консультація
Від 30.04.2025 2388/ІПК/20-40-04-05-12
Головне управління ДПС у Харківській області за результатами розгляду звернення Комунального підприємства щодо справляння екологічного податку за розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об’єктах (далі – Екологічний податок) та, керуючись статтею 52 глави 3 розділу ІІ Податкового кодексу України (далі Кодекс), в межах компетенції повідомляє.
У своєму зверненні платник податків повідомив, що у процесі діяльності Комунального підприємства утворюються такі відходи: зношені шини, відпрацьовані мастила (оливи) та люмінесцентні лампи (далі Відходи).
Комунальне підприємство поінформувало, що тимчасово розміщує Відходи на своїй території та протягом місяця з моменту їх утворення передає іншим суб’єктам господарювання для утилізації чи видалення.
Також за даними платника податку Комунальне підприємство має договори на видалення та утилізацію Відходів з суб’єктами господарювання, які мають ліцензії та дозволи на здійснення операцій з оброблення Відходів для подальшої обробки або відновлення Відходів. Послуги з видалення та утилізації Відходів сплачуються за рахунок Комунального підприємства.
З огляду на викладене вище, заявник запитує таке:
1. "Дати роз’яснення щодо того, чи зобов’язане Комунальне підприємство сплачувати екологічний податок за вищезазначені відходи?".
2. "Якщо потрібно сплачувати екологічний податок, то до якого класу небезпеки відходів відносяться вищезазначені відходи та які коефіцієнти до ставок податку потрібно застосовувати?"
Щодо питань 1 та 2
Відповідно до підпункту 240.1.3 пункту 240.1 статті 240 Кодексу платниками Екологічного податку є особи, під час провадження діяльності яких на території України і в межах її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони здійснюються, зокрема, розміщення відходів (крім розміщення окремих видів (класів) відходів як вторинної сировини, що розміщуються на власних територіях (об’єктах) суб’єктів господарювання).
Термін "розміщення відходів" визначено у підпункті 14.1.223 пункту 14.1 статті 14 Кодексу як постійне (остаточне) перебування або захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.
У Законі України від 20 червня 2022 року № 2320-IX "Про управління відходами" (далі – Закон) затверджено термін "захоронення відходів розміщення відходів на поверхні чи під поверхнею (підземне) землі у спосіб, що не становить загрози здоров’ю людей та навколишньому природному середовищу і не передбачає подальше оброблення відходів" (пункт 13 статті 1 Закону). Місцем захоронення відходів є полігони внутрішні місця для видалення відходів, на яких утворювач відходів - суб’єкт господарювання здійснює видалення власних відходів на місці утворення або постійні місця, на яких відходи розміщуються понад один рік (пункт 27 статті 1 Закону).
Суб’єкт господарювання, що здійснює управління полігоном, повинен мати дозвіл на здійснення операцій з оброблення відходів, яке включає, зокрема, операції з видалення відходів (статті 40 та 1 Закону).
Одним із видів операцій з видалення відходів є захоронення (код D1 додаток 1 до Закону).
Сукупне читання зазначених вище норм Закону та Кодексу дозволяє зробити висновок про тотожність понять "захоронення відходів" та "розміщення відходів".
Оскільки Комунальне підприємство є утворювачем Відходів та у разі отримання ним відмови у видачі дозволу на здійснення операцій з оброблення (захоронення) відходів (статті 41 та 42 Закону), воно не підпадає під визначення платника Екологічного податку, та у нього не виникає податкового обов’язку зі сплати Екологічного податку.
Водночас у разі виявлення контролюючими органами фактів перебування Відходів у спеціально відведених місцях понад 1 рік, така інформація підлягає передачі до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політку із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію (пункт 52.2 статті 52 глави 3 розділу ІІ Кодексу).